Нобелівскі премії та Нобелівскі інститути

У 1900 р. Нобелівський фонд було створено. 29 червня 1900 р. король Швеції схвалив статут фонду, спеціальні правила, згідно з якими шведські інститути, що беруть безпосередню участь у присудженні премії, повинні виконувати свої обов’язки. Документи були оприлюднені на засіданні Королівської ради. У перші дні створення Фонду Нобеля його капітал становив близько 31,5 мільйонів шведських крон. Проте з часом внаслідок інфляції кошти фонду почали поступово зменшуватися. До середини 1950-х років в активі Фонду Нобеля залишилась тільки тре-тина від початкового обсягу. Виникла нагальна потреба вжити заходи для виправлення ситуації. У 1953 р. Фонду Нобеля було надано значно більшу свободу вибору інвестиційних проектів. Було також дозволено купувати і продавати акції та нерухомість. Успішні угоди поступово дозволили виправити ситуацію. З того часу Нобелівський фонд почав брати активну участь у різних фінансових операціях, що давали суттєвий прибуток. Таким чином, було відновлено первісний фінансовий стан та можливості фонду. До 1997 р. активи фонду досягли ринкової вартості у більш ніж 2,8 млрд шведських крон. Управляє фондом Нобеля Рада директорів, яка складається з семи дійсних членів і двох заступників, громадян Швеції і Норвегії, яких обирають довірені особи організацій, відповідальні за присудження Нобелівських премій. Головним завданням правління фонду є фінансове забезпе-чення як самих премій, так і діяльності п’яти комітетів з вибору лауреатів Нобелівської премії, а також проведення щорічної церемонії нагородження лауреатів Нобелівської премії. Фонд не бере участі ні у висуванні кандидатів, ні в процесі розгляду їх кандидатур, ні в прийнятті остаточного рішення. Щорічно Нобелівський фонд оприлюднює детальний фінансово-економічний звіт про свою діяльність, яка перевіряється незалежними аудиторами.

Щороку Нобелівські комітети розсилають індивідуальні запрошення відомим ученим, членам академій і університетським професорам різних країн з проханням повідомити про своїх колег, що заслуговують на присудження Нобелівської премії. Право висування кандидатів належить окремим особам, а не установам, і є конфіденційним. Пропозиції осіб, яким запрошення не надсилалися, не розглядаються. Крім того, не приймаються заявки на присудження премії та звання лауреата від приватних осіб.

Основним критерієм вибору претендентів на премію виступає винятково професійна компетентність у своїй галузі і міжнародний рівень їх наукових, миротворчих чи літературних досягнень. Дані про кандидатів повинні надсилатися до Стокгольма чи Осло не пізніше 1 лютого за роком присудження премії. З цього дня починається робота Нобелівських комітетів, в якій беруть участь кілька тисяч фахівців. У жовтні на підставі пропозицій експертів Нобелівських комітетів органи, що заснували ці комітети, одноосібно приймають остаточне рішення про присудження премії.

У шведській Королівській академії наук вирішується доля претендентів на премію у галузі фізики та хімії. Тут також визначають лауреата премії Центрального Банка Швеції. Хто буде лауреатом у галузі медицини та фізіології вирішує Нобелівська асамблея Каролінського інституту у складі 50-ти членів. Шведська академія у Стокгольмі присуджує літературну премію. Рішення про присудження Нобелівської премії Миру здійснюється Нобелівським комітетом Норвегії самостійно. Премія може бути розділена між кількома лауреатами, але їх не повинно бути більше трьох осіб. Така премія є не менш почесною, ніж премія, отримана одним претендентом. Премією не нагороджують посмертно. Імена нових лауреатів оприлюднюються щороку 21 жовтня — у день народження Альфреда Нобеля.

Нагорода присуджується не за вагому працю всього життя, а частіше за конкретне особливе відкриття, дослідження, видатний твір, мужню миротворчу діяльність. Чітко вказується так звана формула присудження премії — одне речення, в якому міститься лаконічне визначення внеску претендента на Нобелівську премію в «прогрес людства». На церемонію вручення премії Нобелівський фонд запрошує лауреатів і членів їхніх родин до Стокгольма і в Осло 10 грудня — у день смерті засновника Фонду. До речі, на першу церемонію у 1901 р. вхід жінкам було заборонено. Організатори вирішили зібрати достойну лауреатів публіку з 150 освічених і впливових чоловіків. Проте це завдання вирішити не вдалося. Від 1902 р. жінки стали постійними учасницями церемонії.

Дипломи і золоті медалі Нобелівських лауреатів у галузі фізики, хімії, фізіології і медицини, літератури й економіки вручаються в Концертному залі королем Швеції після короткої інформації про досягнення лауреата представником відповідного комітету, що затвердив його кандидатуру. Святкування завершується бенкетом, організованим Нобелівським фондом, у міській ратуші. У величезній залі Бло Халлен накриваються святкові столи, збирається елітна публіка (1300—1400 почесних гостей), присутні король і королева Швеції. Спочатку під фанфари та аплодисменти король Швеції особисто поздоровляє кожного з лауреатів. Далі — бенкет при свічах. Величезні столи заповнені витонченими стравами і французьким шампанським найкращих сортів. За заповітом Нобеля подається тільки краще французьке шампанське. Зал, де проходить нагородження, традиційно прикрашають 23 тисячами живих квітів — дар Сан-Ремо — італійського міста, де помер Альфред Нобель. Два столи на святкуванні традиційно займають студенти, що сприймається як вияв демок-ратії. Учасники церемонії обов’язково повинні дотримуватися парадної форми одягу: для чоловіків — фрак з білим метеликом, для жінок — вечірня сукня. В Осло церемонія вручення Нобелівської премії проводиться в університеті за присутності короля Норвегії й членів королівської родини. Нагороди вручаються головою Нобелівського комітету Норвегії. Відповідно до статуту лауреати повинні протягом півроку виступити у Стокгольмі з так званими Нобелівськими лекціями, що потім виходять друком спеціальним виданням. Вручення конверта з чеком на ім’я лауреата відбувається в Стокгольмі в історичному будинку Нобеля, де нині розташований головний офіс Нобелівського фонду. Кошти, що одержує лауреат, підлягають оподаткуванню відповідно до законів тієї країни, громадянином якої він є. Якщо перші лауреати одержували чек на суму близько 40 тис. американських доларів, то сьогодні розмір грошової премії досягає 1 млн доларів США. Велика заслуга в цьому належить працівникам Нобелівського фонду, які захищають від інфляцій матеріальну частину спадщини Нобеля.

Біографи Альфреда Бернхарда Нобеля вважають, що його остання воля про присудження премій у галузі літератури, науки і техніки логічно походять з інтересів самого Нобеля, які поширювалися на фізику, фізіологію та медицину, хімію та літературу. Вважають, що встановлення премії за миротворчу діяльність пов’язано з бажанням винахідника підтримувати людей, що, як і він особисто, стійко протистоять виявам насильства. Здивування викликала відсутність у заповіті розпорядження про встановлення премії за досягнення у математиці. Поширювалась чутка, за якою Нобель та відомий шведський математик М. Г. Міттаг-Леффлер (1846—1927) були закохані в одну й ту саму дівчину, яка віддала перевагу молодшому з них і нібито «король динаміту» з цієї причини образився на всіх математиків. Проте це тільки одна з версій. Існують і інші припущення, наприклад, у той час вже існувала премія з математики від шведського короля.

Від 1969 р. додано ще одну номінацію у галузі економіки. Но-белівська премія з економіки не входить у заповідану А. Нобелем п’ятірку, вона офіційно називається Премією Центрального банку Швеції пам’яті Альфреда Нобеля з економічних наук, а її лауреат визначається Шведською королівською академією наук. У повсякденному вжитку вона називається Нобелівською премією з економіки (Nobel Prize in Economics) і прирівнюється до традиційних Нобелівських премій. Шведський банк заснував винагороду у 1968 р. з нагоди свого 300-річчя, а вперше Нобелівська премія з економіки була присуджена у 1969 р. Нагороджуються нею вчені — автори досліджень у галузі економіки такого видатного значення, яке відповідає заповітові Альфреда Нобеля. Кошти, які заповів Нобель для виплати премій, зберігаються у Центральному банку Швеції, але банк для відзначення лауреатів з економіки заснував спеціальний фонд імені Альфреда Нобеля, з якого й нагороджуються лауреати у тому ж розмірі, що й за іншими номінаціями.

За 1969—2009 рр. було присуджено 41 премію 64 вченим з 14-ти різних країн. Середній вік лауреатів Нобелівської премії з економіки 67 років. Якщо у номінаціях, визначених у заповіті Нобеля, відзначаються, як правило, відкриття, досягнення чи видання літературного твору, здійснені у попередньому році, то у галузі економіки оцінюються результати усієї наукової діяльності лауреата. У цьому особливість Нобелівської премії з економіки.

Нобелівські премії вручаються за видатні наукові дослідження, революційні винаходу або великий внесок у культуру або розвиток суспільства в наступних номінаціях:

• Нобелівська премія з літератури - з 1901 (Швеція)
• Нобелівська премія миру - з 1901 (Норвегія)
• Нобелівська премія з фізіології і медицини - з 1901 (Швеція)
• Нобелівську премія з фізики - з 1901 (Швеція)
• Нобелівська премія з хімії - з 1901 (Швеція)
• Нобелівська премія з економіки - з 1969 (Швеція)

В даний час грошову винагороду лауреатів Нобелівської премії становить 10 мільйонів шведських крон (близько 1,5 мільйона доларів США).

У 1900 році було засновано Фонд Нобеля - приватна незалежна неурядова організація зі стартовим капіталом 31 мільйон шведських крон (ця сума еквівалентна приблизно сьогоднішнім 1,5 мільярдів шведських крон). Перші лауреати Нобелівської премії отримували 150 000 крон. В даний час капітал фонду зріс майже до 3 мільярдів шведських крон (приблизно 450 мільйонів доларів США).

Корисні посилання

Нобелівський комітет при інституті Каролінському - http://www.mednobel.ki.se

Нобелівський музей - http://www.nobelmuseum.se

Нобелевський центр миру в Осло - http://www.nobelpeacecenter.org

Норвезький Нобелівський комітет - http://www.nobelpeaceprize.org

Офіційний сайт Нобелівського фонду - http://www.nobelprize.org

Шведська Академія - http://www.svenskaakademien.se

Шведська Королівська академія наук - http://www.kva.se